Новоселицькі обереги пам’яті минулих часів
у присілку Полянське
Добра традиція склалась у фольклорному колективі «Мрія» сільського клубу села Новоселиця (Керівники – Галина Кошілка, Марія Танчинець). Учасники колективу люблять давні традиції і звичаї. Тому намагаються відтворити їх такими, які вони були колись, які добре знали, ще наші предки. Адже з роду в рід батьки намагались передати в спадок своїм дітям не тільки ґаздівство й гроші, а й добру пам'ять про самих себе. Діти обов’язково мали дотримуватись родинних звичаїв і їх продовжувати. Так в Полянському і розвиватись відомі на все село Новоселиця родини Гандиків – Кошілків, Токариків, Гиричів, Фужаків, Павлюків. Щоб не зникли давні – давні традиції, звичаї «Мрія» намагається повернути односельчанам історичну пам'ять. Адже у всіх нас є найсвятіша пам'ять – наш глибокий родовід, якому нема переводу. 20 липня ц.р. фольклорний колектив завітав у найчарівніший куток с.Новоселиця приселок Полянське. Сьогодні село не впізнати, тут побудовані гарні будинки, неначе палаци, але збереглись, ще хатинки яким більше ста років. Біля звора стоїть хата старої бабки – Голодючки. Хатинка роблена без жодного гвіздка. Роблена в зруб. Не має там електрики, ще світить бабка лампою. В хаті все по старому збереглись ще давні речі побуту. Поряд з тією хижкою є криничка з чистою і прозорою, як сльоза водичкою. А повітря і краса гірська – сприяють відродженню спогадів про минувшину. Саме у хатиночці Ганни Кубинець і відбулися давно забуті «Новоселицькі вечорниці».



Новоселицькі обереги пам’яті минулих часів
у присілку Полянське:
Все в житті йде своїм порядком. І те, що ми встигли зробити сьогодні і те, що вже минуло і стало для нас просто згадкою, спомином минулого, такого таємничого, давнього і до глибини серця рідного. Мальовничий й привабливий приселок Полянське. Живуть тут чудові люди, працелюбні й гостеприїмні. Розташоване Полянське між горами де протікає потічок Полянський від того й названий приселок Полянське. Колись, сто років тому, над звором буяли могутні лісові хащі бука, дуба, тиса, граба. Щоб оселитись люди мусіли розчистити собі місця в цих густих хащах, вирубати велику поляну і викорчувати землю для поля і ниви, зробити салаш для себе й худоби, то все робили руками, сокирами, мотиками чи аршовами. Так заселялись околиці зворинки «Полянське».
Сьогодні ми повернемось на сто років назад, у далеке – минуле 19 століття. У наш найчарівніший куток с.Новоселиця приселок Полянське. Сьогодні село не впізнати, тут побудовані гарні будинки, неначе палаци, але збереглись, ще хатинки яким більше ста років. Біля звора стоїть хата старої бабки – Голодючки. Хатинка роблена без жодного гвіздка. Роблена в зруб. Не має там електрики, ще світить бабка лампою. В хаті все по старому збереглись ще давні речі побуту. Поряд з тією хижкою є криничка з чистою і прозорою, як сльоза водичкою. А повітря і краса гірська – тут і слів не добрати, щоб все передати. Одним словом, як у казці. Особливо літом, як все буяє зеленню. А повітря, як дихнеш на повні груди, то відразу відчуєш таку насолоду природи. Відчуєш радість, що ти живеш в такому прекрасному – чудовому краї. Може це цілюще закарпатське повітря й джерельна водичка додає всім сили й довголіття. Адже живуть в Полянському до 90 років і більше. (Починається дійство, приходять жінки сідають, співають, прядуть тощо).
